Время не ждёт

  Голуби В мами серце чомусь так боліло, Німо билося у тривозі. І подумати, бідна, не сміла, Що біда в дім уже в дорозі. А з Гуляйполя, з Гуляйполя Чорним вороном звістка летіла: Біль зламав колись сильну волю, Обпалив він синочкові крила. Чиясь байдужість і чорна зрада Клювали поранене серце, Не шукав ніде ради-поради… Й хлюпав біль, як вода з відерця. Тепер приходить лише в снах До матері на погостини: Його душа в далеких небесах, Та ненька все чекає СИНА… «Ти не страждай, матусю, я прошу, Моя подруженька надійна, Живи на цьому світі без плачу, Мені тут затишно й спокійно. Я голубом до тебе прилечу І заберу твої тривоги, У Бога я прощення попрошу, Що обірвав життя дорогу. Не забувай, матусю, і люби, І вчинки праведні мої згадай, Як прилетять до двору голуби – Ти радо, як гостей, їх привітай». О доленько важка й святая! У матінки надію не убий! Щоранку сина виглядає, А прилітають білі голуби… Наталія Коростильова Олег Вікторович Дмитрійчук , у часник російсько-української війни, голов

    Вінничанин Іван Горобчук художник, к о трий зжився зі своїм народом зсередини. Головне в його творчості – щира любов до своїх земляків, сутності і основ їхнього життя. Присвячені селу твори митця пробуджують ностальгію дитинства чи юнацтва, коли реальність забарвлена відчуттям світла і спокою, це спогад з тої відстані, яка робить світ ідеальним. У малярстві він вперше заявив себе у жанрі краєвиду, потім міського пейзажу з узагальненням форм і декоративним баченням колориту, захопив його і натюрморт, а от знайшов себе, коли дозволив образам, збереженим у генетичній пам’яті, виринути на поверхню. Твори Горобчука цікаві поєднанням сюжетної конкретики і філософського узагальнення. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України живописець Іван Горобчук народився 17 грудня 1957 року в селі Мончині Погребищенського району Вінницької області. Йому притаманна соковитість кольору, вміння декоративно вирішувати площинні зображення. Його картини виставляються на обласних, м

    «Мирослава» на захист і інтересів сімей мобілізованих Війна на Сході змусила тисячі українських чоловіків взяти до рук зброю та стати на захист суверенітету нашої держави. Майже в кожного з них вдома залишились близькі люди – діти, жінки, батьки. Сім’ї мобілізованих в одну мить залишились наодинці зі своїми проблемами, адже відомо, що саме чоловіки є головними годувальниками та опорою для своїх рідних. Тож, очікуючи на своїх мужніх воїнів, жінки мусять звалити на свої тендітні плечі – дім, дітей, а подекуди і матеріальне забезпечення сім’ї. Бо потрібно платити за житло, дбати про побут та харчування дітей та й постійні посилки на передову пробивають значну діру у сімейному бюджеті. Не варто забувати і про психологічну складову, адже нервове напруження стало невід’ємною частиною життя солдатських жінок та матерів. Мабуть, не кожен зрозуміє, як важко щоденно очікувати на дзвінок від рідно ї людини , під час якого він лише поспіхом скаже , що живий і все нормально. А коли

    Молитва про дарування перемоги над ворогами Господи Боже наш, єдиний кріпкий і сильний у війні, Ти єдиний маєш владу оживляти і умертвляти. Ти тримаєш серця всіх у руці своїй. Ти сам даєш тому кому бажаєш кріпость і мужність. Ти в безнадійній ситуації даєш перемогу над ворогами, немічні руки кріпиш, а сильних серцем боязливими і немічними робиш. Ти руйнуєш розум гордих і мужність і зарозумілість їхню в малодушність й втечу обертаєш. Ти Аврааму з малою кількістю воїнів, коли він прикликав Тебе, дав перемогу над тими, що полонили Лота племінника його, і з великою здобиччю він вернувся з бою. Ти через Гедеона, який на силу Твою надівся, з трьомастами мужів сокрушив незліченне множество мідіянців, перестрашивши їх і у втечу обернув ворогів народу Твого Ізраїля. І руками Гедеона і трьохсот мужів його Ти сто двадцять тисяч Мідіянців побив. Ти Давиду, слузі Своєму, який в багатьох і тяжких війнах на Тебе уповав і від Тебе поміч просив, силу, і кріпость, і мужність, і перемогу дарував