Время не ждёт

В ч і мось, знаймо і оберігаймо нашу духовність, культуру та історію «Треба всім зрозуміти, що твори образотворчого мистецтва різних жанрів, виконаних в різних техніках  –  це краса, багатство, культура нашого народу, духовність, історія нашої держави, краю, зброя, це наша релігія.  Особливо нині, коли так званий «старший брат», сусід і вічний ворог веде з нами війну. За всю історію «спільного життя» він вкрав у нас і присвоїв дуже багато українських культурних цінностей, в тому числі навіть назву держави, порушивши при цьому християнські заповіді (6,8.9,10), і пішов на нас війною. Хоче знищити нас як націю, а культурні надбання присвоїти собі. Життя наше, мов ріка, розливається між двох берегів. Як уберегтися в стрімкій буденній водоверті? Чи кожен з нас істинно живе Україною? Вважає себе українцем, вболіває за нашу українську духовність і культуру? Чи живемо, як говорив Іван Франко:   «Ти, брате, любиш Русь за хліб і кусень сала»? Тож браття українці, подоляни! Відвідуймо виставки об

ПУПОВИНА… «Згадую свої дитячі роки, коли батьки відправляли нас до піонерських таборів на місяць чи на більше… Кожного тижня, діти, мов горобці на дротах, зависали на парканах в очкування батьків, які привозять різні приємності… Дитинство було у нас не голодне, а швидше перегодоване. У нас було всього і багато, але ми вперто чекали ще чогось цікавого, смачнішого… Чо му  я про це згадую?   Приїжджаючи на передову кожного разу бачу щасливі посмішки, широко відкриті обійми на зустріч, вдячність очима і скупими словами…   Я радію всьому цьому і разом з цим у серці щемить…» Джерело:  https://www.facebook.com/votcher.j/posts/3383375771785439 Юлія Луківна Вотчер , ф ронтовий волонтер, президент ГО «Мольфар» Плануючи мандрівку на Поділля, я отримав від наших спільних знайомих навіть не рекомендацію, а настанову обов’язково зустрітися з пані Юлією, коли буду у Вінниці. Я зателефонував їй ще за місяць до нашого візиту. Телефонна розмова з незнайомою людиною, прості, навіть дещо загальні фрази, а

Акафіст преподобному Серафиму Саровському Ікос 3 Маючи стремління до подвигу чернечого рівно-ангельського життя, у святий град Київ заради поклоніння преподобним Печерським прийшов ти, і з уст преподобного Досифея прийняв повеління йти у Саровську пустинь, вірою здалека поцілував ти це святе місце і, там оселившись, закінчив своє богоугодне житіє. Богові ж зі зворушливістю взиваємо так: Радуйся, бо ти відмовився від мирської суєти; радуйся, бо ти зажадав Небесної Вітчизни. Радуйся, бо ти Христа полюбив усім серцем; радуйся, бо ти благе ярмо Христове на себе взяв. Радуйся, бо ти був сповнений досконалим послухом; радуйся, бо ти був виконавцем заповідей Божих. Радуйся, бо ти розум свій і серце молитовно утвердив у Бозі; радуйся, стовпе благочестя непохитний. Радуйся, преподобний Серафиме, Саровський чудотворцю. Митрофорний протоієрей Олександр Токарчук , н астоятель храму св.   прп. Серафима Саровського чуд отворця Засіяні безжальною рукою ворога кулі сходять хрестами над могилами найкра

Плекай віру в душі своїй Після довгих нестерпних днів, Які осколками навіювали втому І порізаних градами снів.. Ти вернешся живим додому… Ти вернешся живим неодмінно І по-іншому й думать не смій! За тобою ж ще стільки обіймів, За тобою ж ще стільки слів… Ти лиш дихай на повні груди, Плекай віру в душі своїй І все добре у тебе буде… Бережи себе, воїне мій! Любава Казмірчук Євген Кравчук ,  учасник російсько-української війни, призер міжнародних змагань, майстер спорту міжнародного класу з велоспорту Є такі цільні й тим неймовірно спокійні люди. Хоча вони також здатні на сильні емоції та палкі почуття, але вони не згорають в полум’ї цих емоцій та почуттів, а лише зігріваються ним. Поруч з такими людьми так спокійно та затишно. Саме це я відчув, коли ми з Євгеном Кравчуком сіли навпроти один одного у затишних кріслах. І відчуття мене не підвели. Ми говорили, наче давні знайомі або випадкові попутники, котрі більше ніколи не зустрінуться. Чесна, проста й доросла бесіда. Минуло доволі часу