Як справжній педагог, Марія Петрівна навіть думки не допускає про поділ дітей за національністю, вихованням чи за будь-якими іншими ознаками – Олег Володарський

Музей старожитностей та етнографії Буковинської Гуцульщини

«У Вижницькому коледжі прикладного мистецтва ім. В.Ю. Шкрібляка музей старожитностей та етнографії Буковинської Гуцульщини був відкритий 29 вересня 2010 року. Метою музею є вивчення, збереження та використання пам’яток матеріальної і духовної культури гуцулів, прилучення громадян до надбань національної історико-культурної спадщини, інформування студентів про значення культури, вікових народних традицій для формування національної свідомості.

Експозиція музею налічує більше двох тисяч унікальних експонатів, серед яких предмети домашнього вжитку, одяг, ткані та вишиті вироби, прикраси, знаряддя праці та реманент (старовинні праски, ваги, ліхтарі) і сакральні предмети що відображають історію, культуру, побут і звичаї гуцулів, мешканців Буковинських Карпат і має на меті зберегти їх духовне та матеріальне надбання. Експонати музею зібрані під час етнографічних практик та експедицій студентів і викладачів коледжу. Також в експозиції музею представлені писемні пам’ятки. Це книги, листівки, дипломи. Великий інтерес викликають фотографії кінця ХІХ початку ХХ ст.

Музей старожитностей та етнографії Буковинської Гуцульщини створений відносно не давно, проте має з кожним роком все більше прихильників. Особливою увагою він користується серед учнів, студентів, викладачів та науковців, туристів, всіх хто цікавиться життям та побутом жителів гірських населених пунктів Буковинської Гуцульщини. Щорічно музей відвідують сотні гостей міста з усіх областей України та з за кордону». 

Громадський директор музею старовинного побуту Гуцульщини Буковинської Козубовська Марія Петрівна

Маленьке затишне містечко відпочивало, насолоджуючись зимовими святами. Вижниця. Ворота Карпат. Синяво-чорні гори та виблискуючий на зимовому сонці сніг супроводжували нас від одного героя до іншого. В той день ми зняли 10 програм, проїхали понад 250 кілометрів, працювали з четвертої ранку до першої години ночі. Зачаровані багатоманіттям знайомств, вражень та відчуттів ми майже не відчували втоми. 

Напередодні Різдва. Світ сповнений вірою в диво і неймовірною довірою до майбутнього… Відлуння наших кроків проносилося спорожнілим на зимових канікулах коледжем. Нас провели в музей Буковинської Гуцульщини, а дорогою ми згадували наш тогорічний візит до Верховини. 

Нерідко буває так, що як тільки ми вмикаємо камеру, люди починають нервувати, чи не вперше в житті замислюватися про те, як буде сприйняте все ними сказане і через це «закриваються». Хвилювання часто заважає людям бути такими, якими вони є. Кожен з наших героїв безумовно любить Україну. Любить дієво та самовіддано. 

«Сповідь» – це триєдинство людини, Бога і України. Тривимірний простір. Простір, в якому розкривається душа, розкриваються думки, розкривається сама суть українства. Саме це ми й шукали з Марією Козубовською. Українкою, матір’ю, гуцулкою, вчителем. І як будь-якій матері, їй не просто болить війна, вона суперечить самій суті цієї людини. Суті Берегині. 

Як справжній педагог, Марія Петрівна навіть думки не допускає про поділ дітей за національністю, вихованням чи за будь-якими іншими ознаками. Її душа прагне наповнити світлом знань кожного з її учнів, осяяти цим світлом кожного відвідувача музею, адже в ній самій так багато усвідомлення історії та культури нашої Нації. 

Як гуцулка Марія Козубовська є носієм стародавньої культури, котру цей могутній український етнос зберіг для своїх нащадків і зараз щедро ділиться цим неймовірним скарбом з усіма. І як українка вона обіймає душею всю нашу українську землю, колисаючи її, наче маленьку дитину, своєю любов’ю та ніжністю. 

День зйомок видався для Марії Козубовської не простим. Вона відчувала себе, наче на екзамені перед двома екзаменаторами, адже протягом всього часу зйомок з нами був її чоловік, батько її дітей і керівник коледжу Дмитро Козубовський. Ще й камера записувала кожне її слово. 

Марія Петрівна неймовірно щира та добра, але запитання перед камерою змушували її нервувати. Вона звикла до публіки, до аудиторії, проте їй вкрай тяжко було залишатися собою, як їй здавалося, напоказ. Саме тому відчуття іспиту тривалий час не полишало пані Марію. Вона була неймовірно схвильована запитаннями, своїми реакціями на них, своїми відповідями. 

Та незважаючи ні на що вона впоралася на відмінно. Адже її підтримували теплом та турботою очі найріднішої людини – її чоловіка. Я вдячний виваженості й мудрості Дмитра Онуфрійовича, котрий ані на мить не сумнівався у своїй дружині і його впевненості вистачило на двох. Маріє Петрівно, ви молодець! Попри всі хвилювання ви зуміли залишитися собою – жінкою, матір’ю, вчителькою, українкою. 

Ми вже підіймалися на гору до храму Іоанна Предтечі, коли пролунав телефонний дзвінок:

– Я забула вас нагодувати, хлопчики! – пролунав схвильований голос Марії Петрівни.

– Дякую, неньо, але ми не встигаємо, у нас сьогодні ще 5 програм і не проста дорога додому. 

Це просто дзвінок, просто слова. Просто мить. Мить, в яку бачиш та чуєш справжню душу людини. Для мене це неоціненно. Я буду просити Бога оберігати Вас, згадуючи нашу зустріч і дякуючи Йому за неї. Уклін вам, Берегине!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – громадський директор музею старовинного побуту Гуцульщини Буковинської Козубовська Марія Петрівна (м. Вижниця Чернівецької області)

https://youtu.be/CxCUJDny0Gc