У кожної людини є свій янгол, а інколи й декілька. І чим більше в людській душі любові, тим більше вони можуть їй допомогти – Олег Володарський (відео)
Природа янголів
Біблія
називає янголів службовими духами (До євреїв 1:14). Янголи безтілесні, втім,
деякими богословами допускається, що вони мають відмінне від людського духовне
тіло. Володіють розумом, почуттями та свободою волі, котрі перевершують
людські, але в той же час обмежені їхніми призначеннями. Янголи виконують різні
завдання: передусім прославляють Бога, а також Ісуса Христа, та сприяють
спасінню людей — приносять звістки як окремим особам, так і спільнотам,
пояснюють істину, підтримують у важкі часи, втручаються в перебіг подій для
здійснення Божої волі, допомагатимуть Христові під час суду. Вони здатні
творити великі знамення, руйнування, проте нездатні творити надприродні чудеса
(Псалми 71:18).
Янголи не пізнають цілком Бога, а також не знають майбутнього, якщо його не відкрито їм Богом. Їм притаманна здатність дуже швидко, або й миттєво, переміщуватися в просторі, ігноруючи будь-які матеріальні перепони. Разом з тим вони мають здатність впливати на матеріальний світ згідно свого завдання. В той же час вони обмежені законами простору і не можуть одночасно перебувати в різних місцях. Янголи безсмертні та не потребують розмноження, не мають потреби в їжі чи будь-яких інших потреб, притаманних людському тілу.
Янголів
було створено Богом, як вважається більшістю богословів, до створення світу.
Деякі богослови й конфесії вважають, що янголи здатні схрещуватися з людьми,
породжуючи велетнів (Буття 6:2-4). З іншого погляду, у цьому випадку під синами
Божими малися на увазі нащадки Сифа, а дочками людськими — нащадки Каїна. Число
янголів дуже велике, місцями зазначається, що людина навіть не здатна виразити
його.
Попри
поширені марновірства, богослів’я заперечує, що душі померлих людей стають
янголами. В Біблії згадуються 144 тис. обраних, що воскреснуть для життя в
небі, проте їхнє призначення описується відмінним від янгольського.
Ті янголи, що відкинули своє призначення, звуться палими янголами, демонами чи бісами. Палим янголам приписується обман людей з метою завадити їхньому спасінню. Біси спонукають до гріховних вчинків, спотворення Святого Писання, видають себе за чистих янголів, богів чи Бога. Також біси здатні вселятися в предмети, істот, у тому числі людей, щоб придушити людську свободу.
Дамянова
Ольга, художниця, викладач живопису
Сонячний промінчик зазирнув у
вікно, вітаючи з початком нового дня, а мені страшенно не хотілося відкривати
очі. Він сидів на самому краю ліжка і з легким сумом дивився на ікони
домашнього вівтаря.
– Ти вже не спиш? – не
дивлячись на мене, запитав він, а його сліпуче-білі крила обурено здригнулися.
– Я з тобою не розмовляю, –
розважаючись, промовив я.
– Дивно, – повів маленькими плечима Янгол, – говориш, але не розмовляєш. – Мій маленький співрозмовник був рішуче налаштований на діалог.
Я вже збирався підвестися і
встати з ліжка, коли мій несподіваний гість запитав у мене:
– Що ти хочеш про неї написати?
– Про кого – про неї? –
нерозважливо перепитав я.
– Про художницю, котра малює
нас, янголів, – відповів він і на його обличчі з’явилася лукава посмішка, і
весь він став нагадувати маленьке безстрашне кошеня, що добралося до сметани.
– Це не просте запитання,
друже. Ви (янголи) взагалі досить не проста тема, – йдучи на кухню за ранковою
кавою говорив я.
– Чому не просте? – мій друг
вже сидів поруч на кухонному столі й хитав маленькими ніжками.
– Ну, сам подумай, диво ти
непосидюче, як мені дорослому сивому чоловіку писати на широкий загал про
янголів, котрих майже ніхто не бачить? – трохи обурено відповів я, доливаючи
молоко у горнятко з кавою.
– Значить, про нашу дружбу ніхто не дізнається? – похнюпившись, запитав малюк.
Мені враз стало вкрай соромно.
Оченята, наповнені сльозами і похмуро звішені крильця краяли мені серце.
– Ти віриш в мене? – несміливо
і тихо запитав він.
– Так! – впевнено відповів я,
обіймаючи маля.
– Ти точно-точно віриш в наше
існування? – перепитало в мене Янголя, уважно дивлячись в очі.
– Вірую! – не вагаючись ані на мить, сказав я.
Малюк трохи помовчав, а потім
посміхнувся мені знайомою від самого дитинства посмішкою. Мій незваний, але
такий бажаний гість ще раз уважно подивився на мене і повчальним тоном
промовив:
– Коли ти перестав про мене
згадувати, тобі було погано. Ти не пускав мене у свій світ, повільно
задихаючись від порожнечі й самотності! Ти був не тим, кого я знаю! Ти ставав
іншим – чужим і незнайомим.
Мені важко було сперечатися з ним, адже він говорив правду. Мій Янгол обурено помахував крильцями в такт своїм словам.
Пауза, що виникла після цих
слів ставала все боліснішою.
– Слухай, а чому ти не
старішаєш? – запитав, намагаючись зняти напругу.
– Ти також не старішаєш, в душі
так і залишаючись дитиною! – з тією ж хитрою, «котячою» посмішкою повідомив
мені мій друг.
– Але це так боляче! – не зміг
стримати окрик.
– Рано чи пізно ти станеш
сильнішим за цей біль і він більше не матиме влади над тобою… – в дитячих
оченятах світилося вікова мудрість.
– Ось ще один чудовий день,
котрий розпочався з твоїх повчань, – розсміявся я.
– Я дуже хочу, щоб ти був щасливий! – промовив Янгол, міцно обіймаючи мене.
В душі кислотою розлився біль. Серце вискакувало з грудей від таких простих, але глибоких слів і всього того, що стояло за цими словами. Душа рвалася на волю. Вона просилася на полинну волю степової, кочової землі. Душа чула вітер. Плакала дощами над окопами в епіцентрі шестирічного болю. Я летів соколом, плив рибою і дихав рідною землею, напував душу рідними українськими обличчями. Перед очима проносилися міста, села, дороги, вулиці, стежки.
– Як на очах у всіх зізнатися,
що ти існуєш? – запитав у нього розважливо.
– Ну, так ми ж з тобою друзі? –
насмішливо мовив малюк.
– Так! – не зважаючи на
насмішку, відповів я, – я тебе не зраджу! Скільки я себе пам’ятаю, ти в мене є.
Ти турбуєшся про мене щиро та вірно.
Він з дитячою безпосередністю розвів руками, чудово знаючи, що я його ніколи не зраджу. Наша дружба, що триває піввіку для мене понад усе.
– Цікаво, що подумають мої
діти? – зовні я все ще вагався, але в душі вже погодився з маленьким шибеником.
– Ти виховав їх з янголом в
душі, – спокійно відповів мені юний і вічний Вчитель.
– Тоді останнє запитання до
тебе: а до чого тут викладачка живопису і художниця? – спробував вколоти його.
– Вона малює нас і розмовляє з
нами так само як і ти, – відповів він голосом мудрого старця, що так дисонував
з дитячою зовнішністю.
– Слухай, це дійсно буде незвично. Можливо хтось здивується, а дехто навіть почне оминати мене. Але я вірю у ваше існування. Вірю в диво. В добро. В щастя. І це та частина мене, від якої я не можу відмовитися на втіху публіці.
– Ти віриш в Божу Любов, –
просто та відкрито посміхнувся він.
– Вірую, – відповів раніше, ніж
сам усвідомив.
– Іди помолися і напиши про
свого друга. Напиши про те, що у кожної людини є свій янгол, а інколи навіть
декілька. І чим більше в людській душі любові, тим більше ми можемо йому
допомогти.
Малюк навіть розхвилювався від
своєї тиради, настільки щирими і важливими були його слова.
– Добре. Я напишу про те, що знаю, – пообіцяв я і пішов молитися.
Оля малює Янголів. Малює тому, що знає і розуміє їх. І, мабуть, я не єдиний, хто розмовляє з ними, посміхається і навіть сміється. Янголи люблять добрих і богомільних. Янголи оберігають та піклуються. Вони роблять твій світ добрішим та захищенішим.
І коли я засну, він сяде на моє
підвіконня і довго буде дивитися на зірки, спокійний від того, що друг не забув
про його існування. І тієї ж ночі мені насниться сон, в якому ми з маленьким
другом ідемо босоніж берегом моря, а він мені розповідає про те, що там, на
небі маленький Михайлик, мій третій син, бавиться зі своїм Янголом-Охоронцем і
чекає-недочекається, щоб з’явитися на цей світ.
Авторська
програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Дамянова Ольга,
художниця, викладач живопису
Комментарии
Отправить комментарий