Олег Володарський: «Отець Микола — нащадок династії священиків. Він належить до шостого покоління, а його син, Іван Занкович, священик наступного

Молитва до святого рівноапостольного князя Володимира

О великий угоднику Божий, богообраний і богопрославлений, рівноапостольний княже Володимире! Ти відкинув зловір’я і нечестя язичницьке, увірував у єдиного істинного триіпостасного Бога, прийняв святе хрещення і просвітив світлом божественної віри і благочестя усю країну Руську. Тому, славлячи і дякуючи премилосердному Творцеві й Спасителеві нашому, славимо й дякуємо тобі, просвітителю наш і отче, бо через Тебе ми пізнали спасительну віру Христову й хрестилися в ім’я Пресвятої і Пребожественної Тройці; цією вірою ми визволилися від праведного засудження Божого, вічного рабства дияволу і пекельних мук; цією вірою ми прийняли благодать усиновлення Богові й надію на успадкування небесного блаженства. Ти є перший вождь до Начальника та звершувача нашого вічного спасіння Господа Ісуса Христа; ти є теплий молитовник і заступник землі нашої і всіх людей твоїх. Не може язик наш висловити велич та висоту благодіянь, вилитих через тебе на землю нашу, отців і праотців наших і на нас недостойних. О всеблагий отче і просвітителю наш! Зглянься на немочі наші і благай премилосердного Царя Небесного, щоб не прогнівався Він дуже на нас, бо через немочі наші ми щодня чинимо гріхи, щоб не погубив Він нас за беззаконня наші, але нехай помилує і спасе нас, з милості Своєї, нехай вселить у серце наше спасенний страх Свій, нехай просвітить Своєю благодаттю розум наш, щоб ми пізнавали шляхи Господні, залишили стежки нечестя й омани і подвизалися на стежках спасіння та істини, неухильно виконуючи заповіді Божі та настано́ви Святої Церкви. Благай, благосердний, Чоловіколюбця Бога, щоб Він продовжив на нас велику милість Свою: нехай визволить нас від нападу чужинців, від внутрішнього безладдя, заколотів і чвар, від голоду, смертельних хвороб і від усякого зла; нехай подасть нам добре полиття і врожай плодів земних, нехай визволить нашу землю від усякого лиха, нехай дасть пастирям ревність за спасіння пастви, а всім людям поміч у старанному звершенні служби своєї, і щоб вони мали між собою любов та однодумність і подвизалися з вірою на благо Святої Церкви; і нехай засяє світло спасенної віри в Україні нашій по всіх кінцях її, і нехай навернуться до віри невіруючі, і нехай зникнуть усі єресі і розко́ли, щоб так поживши у мирі на землі, ми сподобилися з тобою вічного блаженства, хвалячи і величаючи Бога навіки-віків. Амінь.

Отець Микола Занкович, настоятель храму святого князя Володимира, благочинний м. Чернівці

Благочиння (протопопія в православних до 19 століття, деканат в католиків та греко-католиків) — церковна адміністративна одиниця, яка об’єднує декілька парафій (приходів) і є складовою єпархії. Головою благочиння є благочинний. До обов’язків благочинного (декана) належить: турбота про збереження чистоти православної віри і належне духовно-моральне виховання віруючих; нагляд за відправленням богослужінь, за станом церковної проповіді, за достойним станом вівтаря, престолу, жертовника та всього храму в цілому; турбота про виконання постанов і розпоряджень єпархіальної влади; контроль за своєчасним надходженням парафіяльних внесків на утримання єпархії; надання порад священослужителям як стосовно виконання ними своїх обов’язків, так і стосовно їх особистого життя; вирішення суперечок між духовенством і парафіяльними радами без формального судочинства і з доповіддю про найбільш значимі та вагомі інциденти єпархіальному архиєрею; розслідування церковних правопорушень за вказівкою єпархіального архиєрея; клопотання перед єпархіальним архиєреєм про церковні нагороди духовенства і мирян; внесення пропозицій єпархіальному архиєрею щодо заміщення вакантних посад у парафіях священиками, дияконами, псаломщиками і регентами; піклування про задоволення релігійних потреб віруючих у парафіях, де тимчасово відсутні священослужителі; спостереження за будівництвом і ремонтом храмів у межах благочиння; турбота про забезпечення храмів усім необхідним для звершення богослужінь і нормального парафіяльного діловодства; піклування про розповсюдження газет, журналів та іншої духовної літератури і виконання інших обов’язків, покладених на нього єпархіальним архиєреєм.

Джерело https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D1%8F

Священики й капелани поміж собою називають його Батьком… Благочинний міста Чернівці отець Микола Занкович. Мудрий, спокійний та неймовірно скромний. Під час перебування на Буковині я побачив, що нам не вистачає програм зі священослужителями. Тоді я зателефонував до отця Миколи та попросив організувати нам зустріч зі священиками і запис програми. Він з увагою та доброзичливо поставився до нас і вкрай відповідально до прохання. Я відчував його турботу та підтримку протягом всього знімального дня.

30 років свого життя отець Микола присвятив служінню Нації і Богу. Нащадок династії священиків. Він священик у шостому поколінні, а його син, Іван Занкович, котрий врешті-решт також пішов сімейним шляхом, священик в сьомому поколінні.

Мені боляче та сумно від того, що шпальти ЗМІ переповнені якими завгодно новинами, заголовки майорять численними фактами біографії акторів, співаків, політиків, бізнесменів, і водночас сором’язливо мовчать про те, що серед нас живуть такі глибокі та усвідомлені у своєму служінні Нації і Богу українці. ЗМІ популяризують нові вбрання, модні покази та гучні вечірки селебрітіз й зовсім розучилися бачити, чути і говорити про справжніх та відданих.

Отець Микола із теплою посмішкою згадував, як він, тоді тільки висвячений священик, служив просто неба, а все що в нього було — це збитий дерев’яний хрест і стіл, позичений у жіночки із будинку неподалік. Саме так зароджувалася велич і краса храму святого Володимира…

Я сидів перед ним і мені було складно… Він посміхався та жартував і за його теплом та посмішкою неможливо було роздивитися те, яким складним та небезпечним було для його роду майже 200-річне служіння Богу і Україні. Я сидів і порівнював цинічне лицемірство тих, кого продають нам через ЗМІ — крадійкуватих фарисеїв та цю скромну і мудру людину, котра зробила і продовжує робити стільки добра.

Я не наважувався переривати запитаннями цю «Сповідь». Слова тут здавалися зайвими. Священик навпроти мене згадував, ділився своєю душею, а нас оточували Бог і тиша… Під куполом храму, котрий ця Людина будувала душею та власними руками. Храм надзвичайної краси — величний, світлий з дивовижними розписами на стінах і стелі він нагадує витвір мистецтва. Але по-справжньому вражаючим його робить саме любов і душа, котрі були вкладені в це місце ще до того, як з’явився фундамент храму. І зараз ними наповнений кожен сантиметр цієї величної споруди. Я молився в ньому. Я чув його. Відчував.

Отець Микола будував цей храм душею. Від самого дерев’яного хреста, котрий був встановлений на місці колишнього звалища. Його віра, молитва, терпіння та любов з Божою поміччю створили диво. Отець Микола так глибоко усвідомлює значення Господа в своєму житті, тому нікуди не поспішає, ні з ким не сперечається, адже він знає напевне, що з милості Божої трапляються дива.

Людина, в душі якої є Бог, спокійна за своє майбутнє. Син, онук, правнук, праправнук священиків, батько священика, українець, котрий душею розбудував храм, людина, котра усвідомила себе не тільки в служінні Богу, а й Україні. Сьогодні настав їх час. Час людей, котрі вірують в Господа, котрі присвятили своє життя служінню Йому. З такими людьми, як отець Микола Занкович не страшно. Не страшно дивитися в майбутнє наших дітей. Не страшно повертатися до них спиною, знаючи, що вони завжди підтримають, а не всадять ножа. Їх віра і мудрість ламають нав’язані внутрішнім і зовнішнім ворогом стереотипи та переконання. Саме існування таких людей наче сіль на рану для тих, хто так підло і цинічно зраджує та продає Батьківщину.

До нього треба просто так прийти, присісти поруч, насолодитися, відчувши себе маленькою дитиною поруч із мудрим батьком, і поговорити душею. Зболілим серцем. Отець Микола Занкович істинно любить Україну та українців. А щасливі діти його рідної землі наповнюють його душу радістю та щастям. Тим і священна наша рідна українська церква — ми відбудовуємо її своїми душами, своїми серцями і своєю вірою. Я прикипів душею до цього храму. Мені не хотілося звідти їхати. З того часу, як я познайомився з цим місцем, відчув його, я часто в молитві бачу себе саме там.

Моя душа завжди буде повертатися до вашого храму, отче Миколо. Там багато Господа. Там є безмежна і беззастережна любов Матері Божої. Там є Бог і Україна. Це остання стаття й остання «Сповідь» Буковинського циклу. Моє українське серце прагне з ніжністю обійняти буковинців, вклонитися їм і щиро подякувати. Це був мій особистий урок на зрілість Віри й відчуття правди та істини. Квітка-Буковина щедро відкрила мені свої скарби — діаманти людських душ. Я зачарований їх сяянням. Я і досі відчуваю захоплення, згадуючи гори кольору ночі. Відчуття сили та волі. Відкритість та щедрість душ… Багато зустрічей не відбулося через життєві обставини, але, мабуть, на все воля Божа. Але в мене залишилося знання, розуміння, усвідомлення буковинського громадянського суспільства. Саме ця Буковинська частинка мого життя залишиться в серці назавжди.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — отець Микола Занкович, настоятель храму святого князя Володимира, благочинний м. Чернівці