У церкву ідуть до Бога, до ікон та вівтарів, до сповіді, причастя та молитви — і в цих дрібницях не менше любові Господа до ближнього, ніж в молитві — Олег Володарський (відео)

 

Молитва до великомученика і цілителя Пантелеймона

(преосвященного Ієремії Пустельника)

Святий великомученику і цілителю Пантелеймоне! Моли Бога за нас і не допусти далі залишатися у нас хворобам, якими хворіємо душею і тілом! Зціли ті виразки і струпи, які заподіяні нам пристрастями нашими.

Недугуємо ми лінню і розслабленням — зціли нас. Недугуємо потягом чи пристрастями до земних речей — зціли нас. Недугуємо, о святий Пантелеймоне! Недугуємо забудькуватістю: про діло спасіння, про наші гріхи і немочі, про наші обов’язки — зціли нас. Недугуємо злопам’ятністю, гнівливістю, ненавистю — зціли, о цілителю Свято-Афонський і всесвітній. Недугуємо заздрощами, гордістю, зарозумілістю, вихвалянням, при всій убогості і непотрібності — зціли нас. Недугуємо багатьма і різноманітними приступами плотолюбства: черевонадмірністю, нестриманістю, об’їданням, сластолюбством — зціли нас. Недугуємо сонливістю, багатослів’ям, марнослів’ям, осудженням — зціли нас, о святий Пантелеймоне!

Недугують наші очі гріховним баченням, недугують наші вуха слуханням пустослів’я, злослів’я, обмовляння — зціли нас. Недугують руки нерозташуванням до молитовного діяння і до подавання милостині — зціли нас. Недугують наші ноги небажанням поспішно йти у храм Господній і прагненням ходіння до стогнів і до відвідування будинків світських — зціли нас. Недугує, дуже недугує язик наш, уста наші: пустослів’ям, марнослів’ям, злослів’ям, відвертаючись від молитвослів’я і славослів’я, або промовляючи їх недбало, розсіяно, без уваги, без розуміння — зціли нас, о милостивий! Від голови до ніг недугуємо ми: недугує в нас розум незрозумілістю, нерозумністю і безумством; недугує в нас воля, відвертаючись від святих занять і прагнучи до справ шкідливих і богопротивних; недугує в нас пам’ять, яка забула наші згрішення і тримає в собі невтратно згрішення і зневажання ближніх наших; недугує у нас уява, не вміючи і не бажаючи живо уявляти нам нашу смерть, вічну муку грішних, блага Царства Небесного, Божий гнів, хресні страждання Христові, Його розп’яття — зціли нас, о святий Пантелеймоне!

Все в нас недугує. Недугує і душа наша вся зі всіма її силами і здібностями. Недугує і тіло наше все зі всіма його членами. Зціли нас, о святий Пантелеймоне, цілителю безплатний і велелюбний лікарю, слуга Пресвятої Богородиці, і не залиш наше окаянство у недугах і немочах: нехай зцілюся твоєю благодаттю, прославлю Пресвяту Трійцю, Отця і Сина і Святого Духа і Пресвяту Богородицю, Яка тебе на служіння недужим посилає, і буду дякувати твоїй, о святий Пантелеймоне, цілющій святині навіки. Амінь.

Протоієрей Ярослав Вольвин, Благочинний Гайсинського району, настоятель храму св. вмч. Цілителя Пантелеймона Вінницько-Тульчинської єпархії

Гайсин одразу припав нам до душі й за час нашого перебування там гарне враження про маленьке місто, в якому живуть люди з величезними душами, лише посилювалося.

Отець Ярослав Вольвин зустрів нас, а його парафіянка, Тетяна Семенівна, з неймовірним теплом прихистила мандрівників на час нашого перебування в місті. Господиня привітно зустрічала нас, коли на місто вже спустилися сутінки, тому ми лише зранку змогли повною мірою роздивитися не тільки гостинний будинок, котрий відкрив для нас свої двері, а й затишний, доглянутий садок, котрий ніби обіймає річка, що протікає поруч.

Спогади про Гайсин для нас завжди будуть тісно пов’язані з цікавими розповідями, смачними пригощеннями та величезним добрим серцем Тетяни Семенівни. Це місто не переставало нас дивувати неймовірною красою людських душ. Воно з поважною неквапливістю відкривало нам то культурні, то військові, а потім і духовні, але щоразу такі рідно-українські, грані свого буття.

Навіть не знаю, чи то душа міста викохує таких потужних, красивих, небайдужих містян, чи це мешканці своїми душами, своєю любов’ю наділили це місто душею і навіть характером. Та це й не важливо. Головне — тут є душа. Душа, в якій живе Бог. Саме тому «Сповідь» з благочинним Гайсинського району отцем Ярославом Вольвиним стала для мене настільки важливою.

Тінистими парковими алеями ми підійшли до красивого храму, котрий велично виблискував на сонці куполами, ніби вже заздалегідь вітаючи розбудову на цьому місті потужного храмового комплексу. Я вже налаштувався на розмову і в голові роїлися запитання, коли я переступив поріг храму і відчув такий світлий, навіть ніби сонячний, аромат цього місця. Тому одне з перших моїх запитань, котре залишилося за кадром, адже я його поставив, навіть не дочекавшись початку зйомки, було саме про це.

«Це грецький ладан, — з посмішкою відповів отець Ярослав, – я спеціально замовляю його для храму, щоб парафіянам було тут добре». І мені це сказало більше за будь-які інші слова. Так, у церкву ідуть до Бога, до ікон та вівтарів, до сповіді, причастя та молитви. Але в таких дрібницях не менше Божої любові до ближнього, ніж в молитві.

А у нас на них часто не вистачає душі. Не вистачає, щоб подякувати продавцю в магазині чи водію автобуса та побажати їм гарного дня, не вистачає, щоб притримати за собою двері в метро чи в під’їзді, якщо хтось іде позаду, не вистачає, щоб пам’ятати, що наша країна воює…

А в місті Гайсин, душа якого відкрилася мені на порозі храму Святого Пантелеймона, її вистачає для того, щоб любити ближнього, Бога і Україну. І вистачає навіть на те, щоб власними силами закласти та відкрити меморіали в пам’ять загиблим побратимам і створити потужний музей АТО, вистачає, щоб створити та викохати дивовижний музей фольклору, розвивати будинок культури, відроджувати народну творчість та співати душею.

Спочатку я думав, що важливо буде написати у цій статті про ватні потуги адептів кремлівських богів, котрих тут розривають біси настільки, що вони чинять бридке свавілля. Але потім усвідомив, що вони не варті ані літер, ані часу, витраченого на це. Бог їм Суддя. Це місто, це місце навчило мене тому, наскільки це мудро, потужно та по-Божому жити любов’ю та в любові.

Так, ворожі попи занапастили багато душ і ми будемо молитися за ці душі. Вони — наочний приклад того, як затьмарює розум ненависть, що оселилася в серцях. Тому у власні душі ми впускатимемо лише Любов, Бога і Україну і не дамо занапастити їх люттю чи ненавистю до агресора. Протиставляти злу ми будемо лише добро. Любов до ближнього дарує нам ту єдність та силу, проти якої не вистоїть жоден ворог.

Отець Ярослав власним життям навчає любові до ближнього, навчає не залишати Бога за воротами храму, а нести Його любов в кожній миті буття. І його парафіяни це відчувають і надихаються його прикладом. Я не знаю, чи усвідомлюють це вони, але як же це відчутно, коли доторкаєшся до цих душ.

Я мандрую країною і навчаюсь у наших рідних українців. І як же я вдячний отцю Ярославу і неймовірному місту Гайсин, котрі милістю Божою подарували мені цей урок. Їхав з Гайсина, а мене не полишало відчуття, що в затишному, доглянутому парку не просто будується храмовий комплекс, а виринає до людей Квітка-Душа цього дивовижного міста.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Протоієрей Ярослав Вольвин, Благочинний Гайсинського району, настоятель храму св. вмч. Цілителя Пантелеймона Вінницько-Тульчинської єпархії