Отець Ігор знає свою громаду, а якщо запитати високопоставлених чиновників про життя не абстрактного українця, то виявиться що з висоти своїх посад вони нічого не знають про буття українства — Олег Володарський (відео)
Молитва до св. безсрібників Косми і Даміана
До вас, святі безсрібники та чудотворці Космо і Даміане, як до швидких помічників та гарячих молитвеників за наше спасіння ми, недостойні, схиливши коліна, вдаємося і, припадаючи, щиро благаємо: не зневажте моління нас грішних, немічних, що багато беззаконь вчинили, і кожного дня та години грішимо. Ублагайте Господа, щоб подав нам, недостойним рабам Своїм, великі й багаті Свої милості. Визволіть нас від всякої скорботи й хвороби. Бо ви прийняли від Бога і Спаса нашого Ісуса Христа невичерпну благодать зцілень заради твердої віри вашої, безоплатного лікування та мученицької кончини. Так, угодники Божі, не переставайте молитися за нас, що з вірою до вас вдаємося: через безліч гріхів наших, ми, недостойні вашого милосердя, але ви, як вірні наслідники Божого чоловіколюбства моліть, щоб ми принесли достойні плоди покаяння і досягли вічного спокою, прославляючи і благословляючи дивного у святих Своїх Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, і Пречисту Його Матір, і ваше щире заступництво завжди, нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Про влаштування храму
«Вівтар символізує Царство Небесне. У середній частині стоять усі вірні. У притворі в перші століття християнства стояли оголошені, тобто ті люди, які тільки готувалися до прийняття таїнства Хрещення. Нині в притвор іноді посилають стояти тих, хто тяжко згрішив для виправлення. Також у притворі можна купити свічки, подати записки для поминання, замовити молебень і панахиду і т. д. Православні храми будуються вівтарем на схід — у бік, де сходить сонце. Господа Ісуса Христа, від Якого засяяло нам незриме Божественне світло, ми називаємо «Сонцем Правди», Яке прийшло «з висоти Сходу».
Кожен храм присвячується Богу, носячи ім’я в пам’ять тієї чи іншої священної події, або угодника Божого. Якщо в храмі влаштовують кілька вівтарів, кожен з них освячується в пам’ять особливої події чи святого. Тоді всі вівтарі, крім головного, називаються приділами (тобто прибудованими, додатковими). Найголовніша частина храму — вівтар. Само слово «вівтар» означає «піднесений жертовник». Він і влаштовується зазвичай на підвищенні, щоб усім було чути і видно, що відбувається у вівтарі. У вівтарі священнослужителями відправляється богослужіння і знаходиться найсвятіше місце в усьому храмі — святий престол, на якому звершується Таїнство Святого Причастя, яке полягає в тому, що в ньому благодаттю Божою хліб та вино освячуються — робляться істинним тілом та істинною кров’ю Христовою, залишаючись на вигляд хлібом та вином, і ми під виглядом хліба та вина приймаємо істинне тіло й істинну кров Спасителя, щоб увійти в Царство Небесне і мати життя вічне».
Джерело: https://www.progolovne.in.ua/?page_id=1538
Протоієрей Ігор Кухта, настоятель храму св. Бессрібників Кузьми і Дем’яна Вінницько-Тульчинської єпархії (с. Гунча Гайсинського району Вінницької області)
Дерев’яний храм, який тільки-но повернувся в лоно Православної Церкви України, а вже з притаманною Поділлю гостинністю прийняв нового настоятеля. Старовинна церква. Дерев’яна. Намолена. Аромат деревини, сяйво свічок та різноманіття ікон, багато з яких були подаровані храму парафіянами, зливаються в особливій, ні на що не схожій гармонії цього місця.
Та не тільки цим вражає ця обитель Божа. Цей храм двовівтарний й під час нашої «Сповіді» я з цікавістю слухав розповідь отця Ігоря про це місце. Тут так відчувається давнина, що молитва одразу набуває якоїсь дивовижної глибини.
Отець Ігор був радий нашому візиту і з неймовірним теплом зустрічав нас. При цьому він помітно хвилювався, адже сьогоднішня журналістика часто створює враження, що говорити щиро, від душі та говорити на камеру — це зовсім різні речі. Та нам все ж таки вдалося переконати цю чудову людину в тому, що у випадку зі «Сповіддю» це не так.
Ми з героєм цієї програми ровесники. Можливо саме це допомогло нам одразу знайти спільну мову і побудувати діалог. А можливо це сталося ще й тому, що отець Ігор усвідомлює важливість спілкування з парафіянами й, окрім проповіді та молитви, прагне комунікувати з вірянами і завжди відкритий до діалогу. Це так важливо для кожного вірянина — чути не тільки слово Боже, а й слова людини, котра присвятила своє життя служінню Богу і Україні.
Господь був поруч з українцями з давніх-давен. Наша Нація завжди мала Віру. Ця віра єднала нас, робила сильними, величними і добрими. Тому сьогодні, коли ворог прагне занапастити не тільки нашу землю, а й нашу віру, нам вкрай важливі такі діалоги. Вони відроджують наше коріння, глибину нашої генетики, сили та віри й тим самим дають нам змогу рости, квітнути та розвиватися.
Усі ми прагнемо громадянського суспільства. Та ніхто, жоден з нас не здатен побудувати його самотужки. Тому відповідальність за наше майбутнє лежить на кожному з нас — якщо ми зможемо любити ближнього, як самого себе, що значить не просто слухати, а й чути, прислухатися до людей замість того, щоб просто доносити до усіх свою думку, тоді українство почне відроджувати себе як Націю. І саме любов до Бога, любов до ближнього стане фундаментом цього відродження. Тому вклад у майбутнє Нації тих священиків, котрі відроджують цей діалог поміж українством, важко переоцінити.
Моя душа неймовірно тішилася цим діалогом, адже я розумів все те, що стоїть за цими простими словами. Потужна парафія, котрій вистачило душі не піддатися впливу ворожої пропаганди і перейти в лоно рідної української церкви. І отець Ігор, котрий Господньою волею приїхав сюди служити Богу і Україні. Громаді перехід дався не легко, але й для священика прийняти парафію досить не просто. Та вони впоралися. І разом стали сильнішими.
Віряни принесли ікони, церковна рада допомагає у справах храму, а священик щиро молиться, служить та з неймовірним теплом проповідями, розмовами та діалогами підтримує цю чудову громаду. У великих містах люди здебільшого далеко від церкви та одне від одного. В селах та маленьких містечках все інакше — люди бачать одне одного, знають, вітаються. Тому і священик тут служить не тільки у храмі, а ще й власним життям служить прикладом, моральним авторитетом для суспільства.
Священик знає свою громаду, а громада знає свого священика. Вони СВОЇ. Ми часто звеличуємо начальників, чиновників, міністрів. Але якщо запитати їх про життя, потреби не абстрактного, існуючого лише на папері, українця, а конкретного, живого та справжнього, то виявиться, що вони, з висоти своїх посад та зарплат, нічого не знають про буття українства. А сільський священик знає своїх вірян. Бачить їхні очі. Чує їх душею. Радіє разом з ними. Розділяє їхні скорботи. Молиться за них.
Громада відчуває цю щирість та тепло і відповідає взаємністю. Так, з відкритою душею, з люблячим серцем, і створюється соціум, в якому панує єдність, повага та турбота про ближнього. Люди усією парафією допомагають церкві, а у храмі збирають кошти для тих, на чий поріг прийшла біда. Й від того у світі стає більше добра. У кожного з’являється ціла громада, близьких по духу, по вірі людей, котрі підтримають у лиху годину. І в цьому стільки мудрого, стільки Божого! Стільки України!
Ми завершили «Сповідь» і отець Ігор вийшов, щоб провести нас. На прощання він обійняв нас і побажав нам Бога. Ми їхали вечірньою дорогою і я читав вдячну молитву Господу і дякував Йому за те, що у Нації є ті, хто несе в собі Божу іскру і запалює нею душі українства.
Комментарии
Отправить комментарий